| Аннотацiя: |
У статті розкривається механізм правоприпинення речових правовідносин шляхом прийняття акта про націоналізацію. Питання націоналізації як підстави припинення права власності розглядається в деяких аспектах. По-перше, в міжнародно-правовому. Його значення полягає в тому, що таке правове явище, як націоналізація є формою реалізації суверенітету держави. Другий аспект розгляду націоналізації як виду правоприпинення речових відносин має приватноправовий характер. Він полягає в тому, що націоналізація як спосіб припинення права власності є проявом суверенітету держави у відносинах з її суб’єктами. Зазначено, що таке правове явище, як націоналізація слід розглядати у вузькому сенсі як акт правозастосування і широкому — як сукупність юридичних фактів, спрямованих на настання певного наслідку (фактичний склад). У вузькому розумінні націоналізація — це акт правозастосування держави, яким встановлюється власність держави на майно іншого суб’єкта цивільного права. У широкому розумінні цього терміна — це сукупність певних дій суб’єктів правореалізації, завдяки яким забезпечується перехід права власності від однієї особи до держави. Так, розглядаючи етапи цієї правової конструкції, необхідно виокремити такі: 1) виникнення міжнародно-правових умов для проведення націоналізації; 2) прийняття нормативно-правового акта уповноваженим органом влади; 3) проведення розумної компенсації вартості націоналізованого майна; 4) здійснення державної реєстрації прав власності цього майна за державою. |
