| Аннотацiя: |
У статті досліджується гносеологічна, логічна та психологічна природа формування імовірного і вірогідного знання у кримінальному провадженні. Автор стверджує, що воно не завжди є хибним та істинним. Становлення вірогідного знання обумовлено об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Це не виключає впливу на пізнавальну діяльність випадкових факторів, які детермінують сумніви в істинності отриманих знань. З метою максимального обмеження суб’єктивного чинника обґрунтовується необхідність в активізації результатів доказування у кримінальному судочинстві. |