| Аннотацiя: |
Дисертація присвячена обґрунтуванню теоретичних, методичних та практичних рекомендацій щодо формування ефективної системи управління сталим розвитком сільських територій з метою формування ефективної державної політики, яка має спрямовуватися на покращення добробуту сільського населення та збереження екологічного біорізноманіття. Визначений соціально-економічний зміст понять "сільські території" та "сталий розвиток сільських територій" дозволив систематизувати наукові підходи до управління сталим розвитком сільських територій та на основі методу аналогій сформувати управлінську модель, яка враховує потреби об'єднаних територіальних громад щодо підвищення ефективності адміністративного управління і містить у собі оптимальну систему показників, що неперервно описують інтегральні процеси, які сприятимуть раціональному використанню природно-ресурсного, агроекономічного та людського капіталу задля зміцнення національної економіки та забезпечення потреб теперішніх та майбутніх поколінь. Такий підхід до забезпечення сталого розвитку сільських територій дозволяє комплексно оцінити економічний, соціальний, екологічний, адміністративно-управлінський, етнічний, культурно-освітній, та інституційний стан за рахунок імплементації сучасного економіко-математичних апарату, що, зокрема, передбачає опис варіації амплітуди усіх показників, субіндексів та загальних характеристик територіальних громад, районів або областей за допомогою методології інтегрального оцінювання на основі індексного методу. Для покращення ситуації із сталим розвитком сільських територій запропоновано активувати механізми диференціації за критерієм першочерговості компенсації екстерналій, пов'язаних із зовнішніми збитками навколишньому середовищу і місцевому населенню або сільській економіці, що дозволяє використати більш ефективно фінансово-економічні ресурси держави. |
