| Аннотацiя: |
У статті висвітлено зміст принципу диспозитивності та його елементів у цивільному судочинстві. Обґрунтовано, що дія цього принципу поширюється тільки на учасників справи та осіб, які мають процесуальну дієздатність і в інтересах яких заявлено вимоги. Доведено, що принцип диспозитивності має на увазі розсуд учасника справи у розпорядженні ним лише процесуальними, а не матеріальними правами, при цьому коло таких прав обмежене правами щодо предмета спору. Окрім того, розпорядження процесуальними правами щодо предмета спору може здійснюватися не протягом всього розгляду справи, а у межах і строки, визначені законом. Зроблено висновок, що норма ч. 2 ст. 13 ЦПК, яка є новелою процесуального закону, характеризує диспозитивність, доповнюючи правило ч. 1 ст. 13 ЦПК щодо підстав розгляду цивільних справ. Ключові слова: диспозитивність, принцип диспозитивності, розпорядження процесуальними правами, цивільне судочинство, цивільний процес
|
