| Аннотацiя: |
Розглянуто ситуацію неофіційного білінгвізму в Україні, а також інші чинники, що
спричиняють амбівалентне ставлення до національної мови. Проаналізовано вплив радянського минулого на формування суспільної поведінки в мовному контексті, окремі аспекти перебігу війни з Росією, чинне законодавство, що посилює статус української мови як національної. Доведено факт виникнення в масовій свідомості громадян перекрученого розуміння понять "мовна норма", "національна мова", "рідна мова", "мова, зручна для спілкування". Окреслено результати анкетного опитування здобувачів освіти та викладачів Харківської державної академії культури, Харківського вищого коледжу мистецтв, абонентів публічних бібліотек Новобаварського та Індустріального районів м. Харкова. Наведено показники, що підтверджують амбівалентне ставлення українських громадян до рідної мови. Наголошено, що провідними напрямами сучасної соціолінгвістики стають питання мовної політики, мовної ситуації, мовної варіативності. Розглянуто мовну спільноту України та соціально-комунікативну
систему держави. Актуалізовано вивчення соціолектів як групових мовних особливостей різних соціальних груп і множини запозичень, що деструктивно впливають на літературну українську мову й усвідомлення громадянами сутності національної мови. Окреслено мовну ситуацію з українськими білінгвами, які мають радянське минуле та пам'ятають російську як мову навчання у школі та ЗВО, але, враховуючи вимоги сьогодення, застосовують у соціальній
комунікації диглосію. Це соціолінгвістичний феномен, що передбачає свідомий вибір певної мови спілкування залежно від ситуації й наразі є поширеним явищем у вітчизняному комунікативному середовищі. Законодавча база з питань національної мовної політики в Україні не спроможна видалити з масової свідомості громадян перекручених уявлень про рідну мову. Відповідно порушується логічний ланцюг: в Україні національна мова — українська, для наших громадян вона є рідною, а отже має бути зручною для спілкування. |
